Культура взаємин батьків і дітей

Твоя сім´я — це твоя доля. Щастя дітей починається зі щас¬тя батьків. Тут його причина й підмурок. Сімейне виховання ґрунтується на трьох засадах: увага, повага й вимогливість.
Моральне формування особистості починається у сім´ї. Від матері та батька, старших сестер і братів, бабусь і діду¬сів дитина дістає початкові відомості про навколишній світ, про норми взаємин з іншими людьми. З рідної домівки не¬се вона у дитячі ясла, садок, школу свої навички, звички, культуру поведінки.
І незважаючи на те, що з перших років життя дитини у формуванні її особистості беруть участь вихователі, вчите¬лі, друзі, потенційний заряд морально-етичних якостей, на¬бутий у сім´ї у сукупності культури емоційних почуттів, по¬стійно справляє на неї величезний вплив.
Батьки часом засмічують голови своїх дітей неправиль¬ними уявленнями, недотепними поняттями, шкідливими по¬глядами та звичками. Вони нівечать душі своїх дітей так са¬мо, як були зіпсовані колись їхні душі.
У роки отроцтва та юності, формуючи своє Я, власні життєві позиції, людина мимоволі порівнює, зіставляє соці¬ально-моральні, естетичні ідеали й установки із сімейними. Ступивши на самостійний шлях, людина шукає особисте щастя — створює сім´ю, відтворюючи тим самим спосіб жит¬тя батьків і затверджуючи свою, збагачену новим змістом, етику міжособистісних стосунків.
Важко переоцінити роль морального авторитету батьків у формуванні духовного світу дитини, у вихованні особис¬тості. Авторитет, — справедливо наголошував А.С.Макарен¬ко, — може бути істинним і хибним. До хибного авторитету він відносив:
•     авторитет придушення, коли батько чи мати за най¬менші порушення норм поведінки карають дітей;
•     авторитет відстані, коли батьки свідомо уникають контакту з дітьми, а доручення дають через бабусь, нянечок тощо;
•     авторитет чванливості, коли батьки поводяться заро-зуміло стосовно знайомих або співробітників, а діти наслідують, засвоюють цю огидну манеру;
•     авторитет педантизму й резонерства — у разі, якщо мати або батько вдаються до дріб´язкового піклуван¬ня над дітьми, читають їм доречні й недоречні маруд¬ні нотації, не домагаючись виконання доручень;
•     авторитет доброти, коли батьки захвалюють дітей;
•     авторитет купівлі, коли батьки за успіхи або слухня¬ність обіцяють дітям подарунки;
•     авторитет панібратства, коли без урахування вікових особливостей дітей батьки поводяться з ними як із рівними собі.
Усі ці види хибного авторитету походять від морально-етичної, педагогічної, психологічної необізнаності батьків. Проте важливо не тільки те, скільки часу батьки проводять із дітьми, а й як вони його проводять. На жаль, не всі батьки це розуміють. Деякі батьки мають слабку моральну, педагогіч¬ну, етичну, психологічну підготовку і не готові дотримувати¬ся підвищених вимог до виховання дітей, прагнуть перекласти турботи з виховання на бабусь та дідусів, на садок і школу, на армію і суспільство.
У народі кажуть, що вустами немовляти "мовить істина". Мимоволі пригадується один випадок. Якось увечері сім´я зібралася вдома: дружина дивилася телевізор, чоловік читав газету, дитина малювала. Вражена вродою співачки, мати звернулася до сина зі словами замилування.
"Олексійку, поглянь, яка вродлива жіночка співає". Син глянув на екран, потім на матір і сказав: "Ти теж вродлива!" Цією фразою він відвернув увагу батька від газети... Той по¬дивився на дружину зовсім іншими очима. Дитина допомог¬ла батькові осягнути мить впізнавання там, де, здавалося б, усе давно ясно.
Важко впливати на духовний світ дитини, якщо в сім´ї немає духовного комфорту, немає любові й порозуміння. А щастя і порозуміння у наших руках. Отже, не уникайте ніжних слів, не бійтеся похвалити один одного, не прини¬жуйте і не ображайте людську гідність.
Життя коротке й різноманітне, а щастя — це нормаль¬ний стан людини. Взяти принаймні таке визнання: "Я зако¬ханий, наче хлопчисько. І в кого б ви думали? У свою дру¬жину, — каже мені давній приятель, — а втім, ми з нею живемо вже десять років. Мені завжди хочеться зробити їй щось приємне". Звісно, кохання творить дива, робить лю¬дину краще й чистіше.
Проста деталь побуту. Вранці йдуть на роботу ... увече¬рі повертаються додому. Але зверніть увагу, як ідуть і як повертаються.
А сімейний обід? Як важливо почути слова подяки за приготовлений обід, побачити посмішку, відчути бажання допомогти.
Вчинки батьків, їхня поведінка, моральне сприйняття дійсності — найголовніше у створенні сприятливого клімату сімейних стосунків.
Дитина — це дзеркало, в якому відбивається духовний світ батьків. Уважно придивіться до своєї дитини і ви поба¬чите у ній самих себе. Виховати — означає впливати на ди¬тячу душу найліпшим, що є у нас самих.
Необдумане слово або негідний вчинок укарбовуються у дитячій душі.
Людина входить у світ не моральним і не аморальним, не героєм і не злодієм, вона й не добра й не зла, не гарна й не погана. Вона приходить у світ ніякою. Тож якою вона буде, цілком залежатиме від нас — людей, котрі живуть поряд.
Найчастіше ми припускаємося однієї й тієї самої помил¬ки: віримо у власну безгрішність і право вершити суд, а як¬що виходить щось не так, провини за собою не визнаємо. Чимало є таких батьків, які з надзвичайною легкістю дару¬ють дітям власні хиби й недоліки, а потім карають їх за це.
Перш ніж покарати дитину, спершу слід розібратися в са¬мому собі. Будь-яке рукоприкладство — це педагогічне ди¬кунство. Вдарити дитину — означає розписатися у власному безсиллі й нечуваному неуцтві. Адже часто дитина чинить не¬правильно внаслідок обмеженості свого життєвого досвіду, знань і вмінь. Помилки свої треба виправляти разом, тоді ди¬тина повірить у щирість дорослого. Допоможіть їй стати кра¬ще, не принижуючи її, — і дитина обов´язково це сприйме.